Що визначає ст 60 фз про неспроможність

Зміст:

Процедура банкрутства комерційної компанії

фінансова неспроможність юридичної особи - не тільки неприємний момент в житті підприємця, який виступив в якості засновника даної компанії і з плином часу зрозумів, що переоцінив її економічний потенціал, а й досить складна юридична процедура, в якій повинен брати участь цілий ряд осіб і організацій. Повний перелік умов і учасників процесу розгляду справ про банкрутство юридичних осіб зафіксовано в чинному законодавстві. При цьому основними нормативно-правовими актами, що регулюють порядок здійснення всіх необхідних процедур, є Федеральний закон № 127 від 22 жовтня 2006 року "Про неспроможність (банкрутство)", Арбітражний процесуальний кодекс Російської Федерації, зареєстрований в списку діючих законів під номером 95-ФЗ від 24 липня 2002 року, і деякі інші закони.

банкрут

Для того щоб ініціювати процедуру банкрутства комерційної компанії, необхідно памятати, що чинне законодавство вимагає наявності певних умов, які є обовязковими в такій ситуації. Зокрема, стаття 3 Федерального закону № 127 від 22 жовтня 2006 року "Про неспроможність (банкрутство)" визначає, що необхідною ознакою неспроможності юридичної особи вважається невиконання ним взятих на себе фінансових зобовязань протягом тимчасового періоду, що перевищує 3 місяці з того дня, коли вони повинні були бути виконані. Таким чином, після закінчення зазначеного терміну зацікавлена особа має право розпочати процедуру визнання такої компанії банкрутом.

Особи, які мають право ініціювати процедуру банкрутства, і порядок дій

Процедура банкрутства комерційної компаніїПерелік осіб, які можуть виступити в якості ініціаторів такої процедури, вельми нечисленний: стаття 7 Федерального закону № 127 від 22 жовтня 2006 року "Про неспроможність (банкрутство)" вказує, що звернутися з відповідною позовною заявою до арбітражного суду мають право уповноважені органи і кредитори , перед якими у комерційної компанії є непогашені зобовязання. Крім того, скористатися таким правом може і сама компанія-боржник, якщо її керівництво усвідомлює, що взяті на себе фінансові зобовязання перевищують поточні можливості компанії.

Слід, однак, мати на увазі, що даний розділ згаданого нормативно-правового акта встановлює, що таке право мають лише конкурсні кредитори, до яких, відповідно до статті 2 того ж закону, відносяться юридичні та фізичні особи, перед якими компанія має заборгованість грошового характеру. Таким чином, до числа конкурсних кредиторів не відносяться партнери, з якими була досягнута домовленість про передачу будь-яких матеріальних цінностей або виконання інших зобовязань натуральному вираженні. Крім того, додаткові умови статті 2 встановлюють, що з числа конкурсних кредиторів виключаються також особи, зобовязання перед якими повязані із заподіянням шкоди їх здоровю або життю, моральної шкоди та іншими подібними підставами. Отже, всі перераховані категорії осіб не має права подавати в арбітражний суд заяви про визнання комерційної компанії банкрутом.

Арбітражний судПісля того як арбітражний суд отримає від фізичної або юридичної особи, яка має право подання позовної заяви про визнання комерційної компанії банкрутом, відповідний документ, що супроводжує усіма паперами, які підтверджують наявність простроченої заборгованості, він повинен буде здійснити їх розгляд. Якщо за результатами розгляду клопотання заявника буде визнано правомочними, в рамках такої компанії буде ініційована процедура банкрутства, яка, крім іншого, потребують призначення арбітражного керуючого. Крім того, суд повинен буде вибрати, які саме заходи слід застосувати до конкретного боржника з метою дотримання законних прав та інтересів кредиторів. Наприклад, він може ввести в компанії процедуру спостереження, зовнішнього управління, конкурсного виробництва або іншу.

Розгляд розбіжностей між учасниками процедури банкрутства або іншими зацікавленими особами

Визначення всіх цих умов і параметрів є невідємною частиною процедури визнання комерційної компанії неспроможною щодо взятих на себе фінансових зобовязань.

Разом з тим, зрозуміло, що інтереси учасників такого процесу нерідко можуть вступати в протиріччя, оскільки боржник і кредитори зацікавлені в різних умовах проведення процедури банкрутства.

Розбіжності між учасниками процедури банкрутстваУ звязку з цим чинне законодавство досить докладно встановлює порядок розгляду таких спорів, розбіжностей і конфліктів, які можуть виникнути між арбітражним керуючим і кредиторами, арбітражним керуючим і боржником, а також скарг, які можуть виникнути в ході процедури у кредиторів, боржника та інших зацікавлених осіб.

Характеристики такого порядку і умови його реалізації зафіксовані в статті 60 Федерального закону № 127 від 22 жовтня 2006 року "Про неспроможність (банкрутство)". При цьому слід брати до уваги, що, крім трьох категорій учасників процедури, які мають право ініціювати банкрутство юридичної особи, тобто самого боржника, уповноважених органів та конкурсних кредиторів, зазначений розділ даного нормативно-правового акта надає можливість іншим категоріям зацікавлених осіб відстоювати свої права в ході реалізації процедури банкрутства. Зокрема, до таких категорій належать громадяни, перед якими компанія-боржник має непогашені зобовязання, повязані із заподіянням шкоди їх життю або здоровю, представники засновників компанії або її учасників і деякі інші категорії фізичних і юридичних осіб.

Порядок подання заяв, клопотань і скарг

оформлення заяви

Разом з тим, слід брати до уваги, що для всіх перерахованих категорій встановлено єдиний порядок подання та розгляду заяв про порушення їх законних прав та інтересів, зафіксований в пункті 1 статті 60 Федерального закону № 127 від 22 жовтня 2006 року "Про неспроможність (банкрутство) ". Зокрема, він передбачає, що такі заяви підлягають розгляду арбітражним судом, що здійснює ведення конкретної справи про визнання комерційної компанії неспроможною щодо взятих на себе фінансових зобовязань. При цьому такі заяви повинні бути розглянуті відповідною інстанцією протягом тимчасового періоду, що не перевищує 1 місяця з дати подання відповідної заяви.

Після того як така скарга, клопотання або заява буде розглянута арбітражним судом, останній повинен винести ухвалу, що містить рішення, повязане з істотою звернення. Однак в разі, якщо заявник не згоден з рішенням арбітражного суду, він може скористатися правом на оскарження яка не задовольняє його визначення, оскільки таке право передбачено для нього пунктом 1 статті 60 Федерального закону № 127 від 22 жовтня 2006 року "Про неспроможність (банкрутство)" .

Порядок оскарження ухвал, винесених арбітражним судом

Оскарження судового рішенняУ разі, якщо спірне визначення повязане з встановленням розміру фінансових вимог кредиторів, арбітражний суд повинен буде направити документи, необхідні для винесення відповідного рішення, до вищої інстанції. При цьому порядок оскарження таких визначень, встановлений статтею 60 ФЗ № 127 від 22 жовтня 2006 року "Про неспроможність (банкрутство)", вимагає вивчення статті 61 зазначеного нормативно-правого акту. Так, пункт 2 цієї статті особливо підкреслює, що інші документи, не повязані безпосередньо з даним питанням, не підлягають наданню в вищестоящий суд. При цьому слід мати на увазі, що пункт 3 статті 223 Господарського процесуального кодексу Російської Федерації вимагає, щоб така апеляція була розглянута вищою інстанцією протягом тимчасового періоду, що не перевищує 10 днів з моменту винесення відповідного рішення арбітражним судом, що здійснює розгляд справи про банкрутство.

Разом з тим, визначення арбітражного суду, що стосуються інших питань, які можуть виникнути в учасників в ході реалізації процедури визнання комерційної компанії неспроможною, також можуть бути оскаржені незгодними учасниками, однак процедура їх оскарження буде дещо іншою.

Консультація з юристом

Зокрема, терміни розгляду таких скарг, клопотань та заяв будуть більш тривалими і складуть 14 днів. При цьому необхідно памятати, що фактично можливість добитися перегляду рішення арбітражного суду з того чи іншого спірного питання дається учаснику процесу лише один раз. Це обмеження повязане з вимогами пункту 3 статті 61 Федерального закону № 127 від 22 жовтня 2006 року "Про неспроможність (банкрутство)", який встановлює, що постанова, яка буде прийнято апеляційної судовою інстанцією, є остаточним і не підлягає подальшому перегляду.

Крім того, учаснику процесу про визнання комерційної компанії неспроможною щодо взятих на себе фінансових зобовязань або іншому зацікавленій особі, що подає клопотання про перегляд ухвали, винесеної арбітражним судом, слід памятати про додатковому умови, прописаному в пункті 3 статті 61 Федерального закону № 127 від 22 жовтня 2006 року "Про неспроможність (банкрутство)".

Підведення підсумків підприємства про банкрутствоЗокрема, це умова встановлює, що подача заяви про перегляд ухвали арбітражного суду до вищої інстанції не тягне за собою припинення дій і процедур, що здійснюються в рамках банкрутства юридичної особи. Інакше кажучи, в період, поки буде розглядатися апеляційна заява, всі дії, які чинне законодавство наказує здійснювати арбітражному керуючому та іншим учасникам процесу, підлягають здійсненню, а їх призупинення можливо лише в разі винесення відповідного рішення апеляційною інстанцією.

Таким чином, процедура банкрутства - досить складний процес. Однак знання чинного законодавства здатне забезпечити захист законних прав та інтересів будь-якого учасника процесу або зацікавленої особи.


» » » Що визначає ст 60 фз про неспроможність